Наростання протесту в Росії йде нелінійно, з паузами, з відступами, приливами і відливами. Репресії влади свою найпростішу функцію залякування, звичайно, виконують. Але при цьому, як при поганих ліках, дають значні побічні ефекти у суспільному організмі. Так підкреслено жорстоке побиття демонстрантів, в тому числі – випадкових перехожих, очевидно несправедливі вироки призводять до зміни ставлення до влади. Один із проявів цього – лояльні раніше медіапрацівники, викладачі, діячі культури, у тому числі селебріті починають вголос казати говорити: ну досить, це вже якось занадто…
Однак прихильники жорсткої лінії російської влади закусили вудила і зупинятися не збираються. Частковий успіх навальненського «розумного голосування» на виборах у Мосміськдуму (пройшли 20 з 45 рекомендованих ним кандидатів, при цьому – зовсім не його прихильників, робилося це просто щоб насолити владі) – викликав надлишкову реакцію. У 40 містах Росії пройшли оперативні заходи в регіональних штабах Навального – обшуки, в тому числі навмисно принизливі (роздягання дівчини до трусів у присутності силовиків-чоловіків, що заборонено законом) та блокування рахунків, у тому числі особистих.
Усе це заступило певні події в національних республіках Росії – Удмуртії і Бурятії, по суті – дуже різні, але багато в чому також показові. Вже вибачте, тут, щоб була зрозумілою суть, треба буде розповідати багато суто регіональних російських подробиць.
ГЕРОЇЧНА ЖЕРТВА, ПРО ЯКУ ЩЕ ЗГАДАЮТЬ
10 вересня в столиці Удмуртії Іжевську вчений-гуманітарій, колишній директор Інституту людини при Удмуртському державному університеті, 79-річний Альберт Разін вчинив акт самоспалення. Своїм відчайдушним, жертовним вчинком він протестував проти імперської мовної політики Росії (детальніше про це – у моєму відеоблозі).
Нагадаю, що з минулого року в Росії стало необов’язковим вивчення мов національних республік. Обурення на місцях з цього приводу було загнано «під килим» (детальніше – у моєму матеріалі за 1 вересня 2018 року «Путін слідує за Олександром III: спочатку русифікація – потім революція»).
Перед смертю мовний бунтівник Разін залишив звернення до депутатів Державної ради Удмуртії під назвою «Удмуртский этнос исчезает. В ваших силах спасти его», в якому він звинуватив Москву в продовженні сталінської політики русифікації.
На практиці страшна загибель цієї людини лише призвела до відстрочення чергової сесії Держради республіки. При цьому керівництво Удмуртії оперативно й однозначно заявило, що з удмуртською мовою і національною культурою республіки все у повному порядку і «проводимая в регионе политика направлена исключительно на поддержку национального языка, культуры и истории». Фігура глави Удмуртії – сама собою показова, це людина, «варяг» Олександр Брєчалов, який отримав це призначення за те, що активно будував «Общероссийский народный фронт», організацію-дублера «Единой России», яка втрачає залишки популярності.
Втім, замилювання реальної суті вчинку Разіна почалося в російському інформаційному полі з самого початку. Його зображували лише як пенсіонера, який вчинив самогубство. З натяком на вікові зміни і надлишкову дивакуватість.
Однак замовчати цю історію або спотворити її реалії великою мірою все ж не вдалося. Тож на рахунку путінського закону про національні мови (а ВВП прямо підтримував його під час публічних виступів) вже є одна жертва. Героїчна жертва. Так, ситуація в Росії сьогодні ще не така, яка була в Тунісі 2010 року, коли самоспалення призвело до революції. Але вчинок Разіна залишився в суспільній свідомості як приклад високої трагедії. І це та рушниця на стіні, яка в національному питанні, що в РФ замовчується, ще вистрілить.
Не кажучи вже про те, що на Всесвітній конгрес фінно-угорських народів, який має відбутися у жовтні 2020 року в естонському місті Тарту, Путіну тепер краще не їхати (його туди запрошувала президент Естонії). А якщо він все ж таки наважиться приїхати, то протести, пікети з фотографіями Разіна і жорсткі запитання про нього до президента РФ гарантовані (удмурти належать до фіно-угорських народів).
ШАМАНИ І КОМУНІСТИ ЯК БОРЦІ ЗА ДЕМОКРАТІЮ
Ситуація в бурятській столиці, яка склалася на сьогодні, – зовсім інша. І багато в чому типова для нинішньої Росії. Тут збіглося багато деталей, і протест почався як би з нічого. Тому тут треба зайти здалеку…
Якутський шаман (і житель Якутська) Олександр Габишев ще у березні цього року вирушив пішки з Якутська до Москви, щоб «вигнати Путіна», якого вважає демоном, і відновити в Росії народовладдя. При цьому ніхто з простих жителів Росії його не зупиняє, перешкод на шляху не чинять. Навпаки, багато хто проходить частину дороги з ним, допомагає, робить подарунки, записує відео. Так, починаючи з літа, Габишев став відомою медійною персоною в Росії (одне це вже показує реальну ціну соціологічних вимірів про нібито все ще велику популярність Путіна). На початку вересня Габишев увійшов в межі Бурятії, де його захоплено зустріли шанувальники. І з меншим захопленням – співробітники силових структур, які відібрали у нього автотранспорт і затримали двох його прибічників.
Паралельно з цим є інший сюжет. 8 вересня в Улан-Уде проходили вибори мера. Основними суперниками були представник партії влади (номінально «самовисуванець», в Росії нині проховують своє «единоросство») т.в.о. мера Ігор Шутенков і кандидат від КПРФ В’ячеслав Мархаєв. Кінець кінцем, КПРФ в Росії – фейкова «системна опозиція», підгодована владою, але на місцях її справді часто підтримують через жорстку критику влади.
Мархаєв – людина повністю системна, член Ради Федерації РФ від Іркутської області. Але під час серпневих протестів в Росії і особливо в Москві він дозволив собі кілька заяв всупереч кремлівському мейнстріму. Наприклад, сміливо (і незвично для Росії) сказав, що треба не бити людей, а розмовляти з ними. Враховуючи, що Мархаєв – колишній командир Бурятського ОМОНу, ці слова його особливо важливі.
Так от, на виборах 8 вересня Мархаєв (офіційні дані – 36%) програв Шутенкову (53%). А 9 вересня бурятський відеоблогер підійшов до натовпу телевізійників, які знімали переможця. Напористо і навіть грубувато він атакував т.в.о. мера і журналістів з претензіями з приводу арешту Габишева, «продажу всієї республіки» і неправильних виборів. Шутенков з помічником ретирувався в адмінбудівлю. І за сюжетом ролика в 3,5 хвилини моральна перемога була на боці протестувальників.
Після цього на центральній площі Улан-Уде зібралися кілька десятків людей (насамперед прихильників шамана). Але до них приєдналися члени місцевого відділення КПРФ, оскільки вони, зі свого боку, були незадоволені виборами мера 8 вересня. До того ж і навальненці осторонь не залишилися. Один із двох затриманих прихильників Габишева – колишній голова штабу Навального в Улан-Уде. Так склалося ядро протесту. У ніч на 10 вересня протестувальників з площі не виганяли (мабуть, від розгубленості). Але з ранку підтяглися автозаки з силовиками і почалися дії за добре відомою (хоча б по Москві) схемою – жорсткі розгони омонівцями, побиття, залякування, фабрикація кримінальних справ. До вечора 12 вересня протестувальників з площі остаточно розігнали. Але на 13 вересня анонсовано вже дозволений мітинг протесту.
Бурятський інцидент на фоні всієї Росії якогось великого вирішального значення не має. Але він теж показовий – як приклад великий готовності людей відгукнутися на протестну акцію, навіть з дещо розпливчастим порядком денним.
У ПРОВІНЦІЯХ ЗАВЖДИ Є ЗЕРНО НЕВДОВОЛЕННЯ ЦЕНТРОМ
Ці три випадки – з удмуртським вченим, якутським шаманом і бурятськими виборами – збіглися в часі випадково. Але спільний їх розгляд дозволяє виділити деякі закономірності.
Так, в національних республіках Росії поки дуже бояться говорити про потенціал протесту з етнічної підкладкою – занадто високий ризик потрапити під статтю про розпалювання національної ворожнечі або сепаратизм. Але таке замовчуване невдоволення стає ще більш небезпечним, оскільки не має нормальних, цивілізованих каналів прояву. І загрожує загальним вибухом в один непередбачуваний момент, коли центр ослабне (як його представник Шутенков, який втік у трихвилинному стримі в адмінбудівлю).
Показова також фігура шамана – як ядра, конденсуючого протест. Російська влада сама розвиває в Росії вкрай консервативне, архаїчне мислення. Серед стовпів кремлівської вертикалі модно і престижно ходити до православних віщунів і віщунок. У таких умовах шаман-опозиціонер – адекватно дзеркальна відповідь провладним старцям з РПЦ.
Ще один суттєвий фактор – накопичення сакральних фігур протесту. Зауважте, вже навіть не просто медійних, масово впізнаваних осіб, а саме сакральних персонажів. Просто карлейлевський удмуртський герой з прізвищем бунтівника – Разін. Якутський шаман, який прямує до Москви зі сходу (де встає сонце) «виганяти Путіна». Ця, друга історія, на перший погляд видається анекдотичною, насправді для влади не є такою смішною. Оскільки апелює до найглибинніших, архетипних образів народного протесту, бунту. Ну і, по-третє, – представник влади сенатор Мархаєв за будь-якого зручного випадку готовий перейти на бік масового протесту як окрема фігура – теж показовий, симптоматичний (і те, як жорстко під час розгону акції поводилися омонівці з його сестрою, він владі теж не забуде).
Що ще важливо. Це все – не столичні, не московські (і не пітерські) справи, реалії, люди, а суто провінційні. Тому в них немає присмаку провінційних заздрощів (не так щоб зовсім безпричинних) до «зажравшихся» москвичів.
Адже з ходу можна пригадати й інші подібні приклади – задавлений інгушський протест (щодо переділу кордонів з Чечнею). Та й «сміттєві протести» навколо полігону в Шиєсі (Архангельська область) теж мають певну етнічну, точніше – субетнічну підкладку. Тому що ці землі, які жадібна влада має намір загидити, – сакральні для російської ідентичності «поморская земля» (з історичною відсилкою до часів Новгородської республіки, яку в Росії, що зазнає архаїзації, зараз також популяризують, щоб перебити «київське первородство» Русі).
При цьому центральна влада в Москві нічого з цього серйозно сприймати не хоче. У Кремлі впевнені, що трон, який стоїть на чотирьох ніжках, – обман, залякування, придушення, підкуп – міцний.
Але це лише до пори до часу, коли кількість таких гарячих точок на хворому тілі країни не стане критичною.
Олег Кудрін, Рига
