Жителі Вінниці та області зможуть попрощатися з полеглим захисником Віталієм Михайловичем Овчінниковим. Церемонія розпочнеться 11 жовтня 2026 року о 10:00 за адресою: вул. Варшавська, 20. Об 11:00 відбудеться прощання у Спасо-Преображенському кафедральному соборі. Чин поховання заплановано на 13:00 на кладовищі у селі Великі Крушлинці.
Віталій Овчінников народився 10 травня 1982 року у Великих Крушлинцях. Після закінчення місцевої школи здобув фах технолога харчування у Вінницькому технолого-економічному технікумі. Згодом пройшов строкову службу в армії, де суттєво удосконалив майстерність водіння. Більшу частину трудового шляху присвятив вантажним перевезенням у ТОВ «Магістраль». Разом із дружиною Наталією виховував двох синів – 17 та 9 років, піклувався про матір.
До повномасштабної війни чоловік мав суто мирну професію, але в критичний для країни час став на її захист. Восени 2024 року вінничанин приєднався до лав ЗСУ. Опанувавши спеціальність гранатометника, служив старшим солдатом у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді. Виконував бойові завдання на Курському напрямку у підрозділі радіоелектронної боротьби (РЕБ). Навіть після важкого поранення повернувся у стрій та продовжив бойовий шлях водієм у бригаді транспортної авіації. 11 жовтня 2026 року під час виконання чергового завдання внаслідок падіння уламків ворожого БпЛА він дістав травми, несумісні з життям. Мужньому Захиснику назавжди залишилося 44 роки.
Рідні кажуть, що Віталій майже не ділився фронтовими буднями – прагнув уберегти родину від зайвих тривог. Усе, що вони знають, – із переказів побратимів. Ті завжди з теплотою згадували старшого солдата Овчінникова, дякуючи йому за відповідальність, щире серце й доброту, за врятовані життя та смачні обіди у періоди затишшя. Свідченням же його відваги та самопожертви стали державні нагороди, серед яких – відзнака Президента України «За оборону України» та відзнака Міністра оборони України «За поранення».
«Віталій мав справді золоті руки. З технікою рідко було щось таке, чого він не зміг би зробити сам. Його автомобіль завжди працював бездоганно, як і все, за що брався у житті, адже чоловік у всьому прагнув досконалості, – згадує дружина полеглого воїна Наталія. – Для близьких і колег він залишався надійним другом і мудрим порадником, а для синів – люблячим і турботливим батьком, чиє слово мало величезну вагу. Віталій дуже тішився кожним досягненням дітей і з усмішкою казав, що для повної гармонії йому бракує лише маленької онучки. Подарувати її він жартома “зобов’язав” старшого сина, коли той змужніє та створить власну сім’ю».
Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!
