Історія з виходом Британії з ЄС все більше перетворюється з політичної – на таблоїдну подію. Амбіції повністю підмінили собою інтереси, а здоровий глузд перестав бути супутником керівництва уряду однієї з найрозвиненіших країн світу.
Джонсон: його у двері, він – у вікно
Останні новини з Лондона та Брюсселю знову змусили констатувати: впевненість та послідовність керівника британського уряду Бориса Джонсона в спроможності або переконати усіх у своїй правоті, або – змінити правила гри – виявилися перебільшеними.
Його авантюрна ідея призупинення роботи парламенту задля перешкоди ініціативам депутатів зробити вихід Британії з ЄС без угоди неможливим, наприкінці вересня була торпедована Верховним судом – тобто визнана незаконною. І тепер взагалі незрозуміло, яку юридичну оцінку вся ця історія отримає у підсумку.
На такому тлі містер Джонсон виступив із новими пропозиціями щодо виходу з ЄС з угодою – тобто, запропонував Брюсселю новий компроміс. Власне, за всіма баталіями, якось забулося, що от вся ця проблема та пристрасті стосуються не якихось глобальних питань перебудови економіки країни чи може – якихось багатомільярдних компенсацій. Ні – камінь спотикання той самий, що вже коштував посади Терезі Мей – це нові митні правила… на кордоні Північної Ірландії, яка є частиною Сполученого Королівства, та Республіки Ірландія, яка залишається членом ЄС. Тобто: Британія, виходячи з ЄС, має вийти і з відповідного митного союзу та отримати нові умови для проходження товарів крізь кордон, товари з ЄС також тепер мають перевірятися. Оця необхідність і не влаштовує Брюссель, чиновники ЄС говорять чітко: робити відповідні спеціальні пропускні пункти та витрачати кошти задля обладнання системи перевірки вони не будуть, а відтак, якщо Британія виходить – то вона й має запропонувати схему, яка усіх задовільнить, а краще – залишити все як є, щоб діяли старі митні правила на кордоні. А не хочете – ну будуть діяти загальні правила ЄС для не членів ЄС. І це ми ще не торкаємося політики! А саме на ній, точніше на відсутності де-факто (завдяки обопільному членству в ЄС!) кордону і базувалася угода про мирне співіснування в Ольстері між проірландським католиками і пробританськими протестантами. Повернеться кордон – а з ним і кровопролиття, яке тривало десятки років?
І от уже майже два роки суперечки точаться саме навколо цього пункту. Що ж запропонував Джонсон зараз? В його листі до Брюсселя містилися такі тези: Північна Ірландія (яка, до речі, на сумнозвісному референдумі червня 2016 року про Brexit, його не підтримала) вийде з митного союзу ЄС разом із іншими частинами Великої Британії, тобто – на початку 2021 року. Але: вона збереже митні правила ЄС за рішенням місцевої асамблеї і буде їх зберігати хоч довіку, але щочотири роки – розглядати питання про подовження. Замість створення системи митного контролю безпосередньо на кордоні, Джонсон пропонує робити перевірки товарів, що йтимуть до Британії та з неї, у віддаленому режимі, тобто – на складах чи мірою прямування товарів, та робити все це в електронному вигляді при мінімумі фізичних перевірок.
Ці тези були надіслані – і майже одразу не сприйняті ані в Дубліні, ані в Брюсселі. Спочатку єврочиновники, як заведено, заявили, що будуть вивчати пропозиції та відкриті до діалогу, але – майже одразу стало зрозуміло: нічого конкретного та якісно нового в них нема, і це – стало приводом для швидкого розчарування та недвозначного сигналу, що такий підхід Джонсона не сприймається та відкидається. Риску у четвер, 3 жовтня, підвів голова Ради ЄС Дональд Туск: «Сьогодні у мене було два телефонні дзвінки з приводу Brexit, спочатку з Дубліном, потім з Лондоном. Моє послання прем’єру Лео Варадкару: ми повністю підтримуємо Ірландію. Моє послання прем’єру Борису Джонсону: ми лишаємося відкритими, але не переконаними». В якості пояснення треба додати, що уряд Ірландії одразу заявив, що якщо пропозиції Джонсона остаточні, то хай Британія готується до жорсткого Brexit. Зауважимо тут ключовий момент: фактично умови колишній метрополії виставляє колишня колонія, Ірландія виглядає як сильний гравець у цій ситуації. І це – найбільш яскрава ілюстрація того, як змінилися акценти взаємин між Британією та Європою: нема більше керівників та підлеглих, вищої та нижчої ліги – усі рівні, а ті, хто залишився в пастках минулого та його стереотипів – безумовно програють.
Коли монарх має право
Власне, провал чергових ініціатив Джонсона та уряду Великої Британії повертає проблему Brexit знову у суто «острівну» площину. А тут Джонсон має ще більше проблем ніж у відносинах із Дубліном та Брюсселем. По-перше, в нього нема більшості у парламенті, по-друге, жорсткий вихід вдарить саме по британській економіці та рівню життю пересічних підданих Її Величності, а відтак – тільки фінансова підтримка з боку США може на щось вплинути.
Прем’єр-міністр демонструє поки що впертість та принциповість – але впевнених в його компетентності та спроможності стає все менше. Та одна справа коли Борисом Джонсоном незадоволений парламент. Він сам своєю поведінкою та стилем спілкування зробив усе для поганих стосунків. Опозиція, врешті, для того й існує, щоб критикувати та колись приходити до влади. Але: далеко не факт, що лідери опозиційних сил – лейбористів, шотландських націоналістів та ліберальних демократів – зараз готові зробити усе для відставки Джонсона. Так, вона була б цілком логічною, але – нема однозначного лідера, який був би готовий очолити новий уряд, та й – умови роботи такого уряду були б вкрай несприятливими – і чи варто сьогоднішнім опозиціонерам ризикувати своїми реноме? Чи не краще їм спостерігати за «утопленням» Джонсона до кінця – із жорстким виходом – і потім на дострокових виборах (а вони все одно відбудуться) все ж таки прийти до влади?
Але такий підхід можуть дозволити собі політики. А от ті, для кого головним є реноме Сполученого Королівства, такого дозволити собі не можуть. І сьогодні такий центр впливу залишився у Британії один – це інститут монархії. У ЗМІ вже надійшла інформація, що королева Єлизавета провела консультації із своїми юридичними радниками, щодо застосування права монарха ініціювати відставку глави уряду. Справа в тому, що за традицією, виконавча влада монарху не підкоряється – хто на виборах переміг, ті уряд і формують, роль королеви – лише надати на це протокольний дозвіл. Але саме право відсторонення голови кабінету міністрів у разі здійснення шкідливих для королівства дій – воно є. Інша справа, що застосувати його нелегко: в Британії відсутня як така конституція, а її роль виконує достатньо складна та громіздка сукупність законів та актів різних часів і тому, якщо таке відсторонення відбудеться – то воно має бути бездоганно обґрунтованим – і для цього може знадобитися затвердження у судових інстанціях.
Що ж сказати у висновку? Здається сам по сам Brexit, що постав свого часу ознакою відродження в Британії правого традиційного «острівного» світогляду та кризи діючої в Європі політичної системи, зараз остаточно перетворився на такий собі політичний серіал. Високі цілі підмінені удаваними принципами та віслючою впертістю, а замість відповідальності політиків увесь світ спостерігає за їхньою амбітністю без меж та бажанням наполягти на своєму за будь-яку ціну. Про долю громадян та країни йдеться факультативно – і це само собою знижує значення усіх цих подій та їх учасників. І як тут не зіграти свою, історичну та виважену роль саме Їі Величності, королеві Єлизаветі ІІ? Адже якщо політикам не вистачає честі, розуму та здорового глузду – кому ще залишається з гідністю взяти на себе відповідальність за майбутнє колись великої Британії?
Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Національного університету біоресурсів і природокористування України, Київ
