Пандуси, ліфти, підйомники – навіть у сховищі. Але найголовніше – це атмосфера, де кожна дитина почувається прийнятою і може бути собою. Ліцей №33 у Вінниці – приклад того, як виглядає справжня інклюзія в дії.
«Кількість діток з особливими освітніми потребами зростає щороку, і війна тільки пришвидшила цю динаміку. Ми бачимо дітей із психологічними травмами, фізичними ураженнями, втратою зору, слуху. І в цих умовах особливо важливо створити безпечний, турботливий простір. І Вінниця це робить, – розповідає директорка департаменту освіти Оксана Яценко. – Але бачимо й іншу тенденцію: батьки особливих діток вірять, що їхня дитина варта найкращого: може навчатися серед однолітків, не бути ізольованою, відчувати себе рівною з іншими».
У ліцеї №33 є окремі санвузли, спеціалізоване укриття, тренажери, доступна бібліотека. Все продумано до деталей, аби діти з особливими освітніми потребами не відчували бар’єрів для навчання.
«У класі можуть бути діти з порушенням спектру аутизму, мовлення, аутизмом, з інвалідністю. Діти вчаться бачити в них дещо глибше. Вони не ділять світ на «нормальних» і «особливих», – зазначає директорка ліцею №33 Наталія Сидоренко.
Учні інклюзивних класів не ділять світ. Діти з ООП. просто потребують трохи більше турботи, трохи більше тиші, трохи більше терпіння.
«Ми, дорослі, часто ставимо бар’єри. А діти ні. Вони приймають. Вони вчать нас як це: просто бути поруч і не ставити питань. Навчаються відчувати, допомагати, поважати. Бо саме так виростає толерантність», – додає пані Наталія. Крім вчителів, освітній процес у таких класах організують їхні асистенти. І це не просто педагоги, які допомагають виводити літери та записувати умову задачі в зошит. Це люди, які стають підтримкою дітям з особливими освітніми потребами.
Ольга Руда – асистентка вчителя розповідає: «Інклюзивний клас дозволяє вчителю та його асистенту більш індивідуально організувати навчання та перебування дитини в класі. Ми завжди поруч, аби пояснити, заспокоїти, підбадьорити, відчути настрій».
У ліцеї працює також і асистент дитини.
Найчастіше цю роль виконує один з батьків, який пройшов відповідні курси.
«Моя Софійка навчається в 2 класі. Вона потребує асистента дитини, відповідно, я пройшла навчання і супроводжую донечку під час перерв. Моя роль – допомогти переодягнутися, пообідати, сходити до вбиральні. У нашому класі навчається кілька діток з особливими освітніми потребами з різними нозологіями», – розповідає мама учениці інклюзивного класу Вікторія Дідькович.
Восьмикласник Ілля також приходить до школи з мамою-асистенткою. Каже – не уявляє себе без своїх однокласників та вчителів. Обожнює іноземні мови: «Мені подобається навчатися, це необхідно, щоб втілити в життя свою мрію. Хочу в майбутньому відкрити приватну школу з вивчення іноземних мов».
Тож, впевнено до мрії разом із сином іде Тетяна Цилінська.
«Це насправді класно, що у Вінниці є такі школи. Син відвідував дитячий садочок, де була інклюзивна група, це розширює можливості для діток з особливими освітніми потребами. Це не лише плюс для батьків, що їх дитина залучена до спільного освітнього процесу. Вони здобувають освіту за принципом «рівний рівному» і це безбар’єрне спілкування та соціалізація», – каже мама Іллі.
А коли дитині потрібно «перезавантажитися», вона має на це своєрідний острівець тиші серед шкільної метушні. Ресурсна кімната – це особлива зона турботи, де можна відпочити, побути в тиші, заспокоїтись, порелаксувати в сенсорній зоні, або просто поговорити з психологом.
Ще зі шкільної парти у Вінницькій громаді навчають жити згуртовано, розуміти, підтримувати, поважати і відчувати. Будувати майбутнє без бар’єрів, відкрите до кожного.
Джерело – новини ВМР
