Сьогодні, 1 жовтня, вінничани віддадуть останню шану Сергію Порицькому, який загинув на Донеччині. Розклад церемоній оприлюднила Вінницька міська рада. Об 11:00 прощання розпочнеться на вулиці С. Зулінського, 33. Друга частина прощання — у храмі Святих Жон-Мироносиць на вулиці Київській, 130, о 12:30. О 14:00 Сергія віддадуть землі на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
До лав захисників Сергій Порицький став одним із перших — у грудні 2022 року. Служив сапером у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді. Далі — 53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха, де Сергій був старшим стрільцем-оператором. Воював він на Сумщині, Чернігівщині та Донеччині.
Сергій Леонідович Порицький — вінничанин. Народився він 10 липня 1983 року. Шкільні роки минули у вінницькій школі №29, а фах телекомунікаційника він здобув у Вищому професійному училищі №4. Навчався він і в Харківському фаховому коледжі інформаційних технологій. Далі було навчання на заочному відділенні Одеської національної академії зв’язку. Останні роки працював оператором на кондитерській фабриці «Рошен». Загинув воїн 9 березня 2024 року — бій поблизу села Тоненьке на Покровщині став для нього останнім. Назавжди йому залишилося 40 років. Тривалий час Сергія вважали зниклим безвісти, і лише згодом рідні отримали підтвердження найгірших побоювань.
Позивний «Компас» Сергій отримав не випадково. Його сестра Ольга розповідає, що брат добре знався на картографії. Фахівець із телекомунікацій, він безпомилково визначав розташування підрозділу та прокладав маршрути на місцевості — це надзвичайно цінували побратими. «Сергія на передовій також щиро любили за чуйне серце, надійне плече та безвідмовність, — згадує Ольга. — Він розумів, що з Донецького напрямку можна не повернутися, але для нього не існувало компромісів із власною совістю чи втечі від обов’язку. Сергій обрав шлях воїна і до останнього мужньо захищав рідну землю…» «Він прагнув нових знань та мав надзвичайно добре серце — якби міг, обійняв би цілий світ, — каже сестра Героя. — Брат надзвичайно любив двох своїх племінників і саме заради їхнього мирного майбутнього пішов на війну.» Родині та близьким Сергія — щирі співчуття. Пам’ять про захисника, який віддав життя за Україну, житиме в серцях вінничан.
