Роман Кириченко повертається до рідного міста на щиті — Вінницька громада знову в жалобі. Прощатися з воїном розпочнуть о 11:30 — вул. Якова Гальчевського, 1-А. У Спасо-Преображенському кафедральному соборі о 12:30 молитимуться за упокій, а о 13:00 на Сабарівському кладовищі відбудеться чин поховання — на Алеї Слави.
Вінничанин Роман Кириченко, позивний «Кузміч», воював за Україну з лютого 2015 року: у складі 14-ї механізованої бригади боронив Мар’їнку — це були часи АТО/ООС. У травні 2017-го повернувся до цивільного життя, щоправда, продовжував брати участь у військових зборах і проходив перепідготовку. Серед його військових фахів — старший стрілець, навідник гармати, помічник гранатометника, механік-водій танка. Незадовго до повномасштабного вторгнення підписав контракт, тож 24 лютого 2022 року зранку вже тримав до рук зброю. У лавах 120-ї бригади тероборони виявляв і знешкоджував диверсійні групи на Вінниччині, згодом воював поблизу Святогірська та Ізюма, а потім служив під Чорнобилем. На початку 2024-го його скерували на Покровський напрямок — до зенітно-ракетного взводу 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура».
Пів року захисник обслуговував ПЗРК «Ігла» та ходив на бойові виходи. Зв’язок із групою Романа обірвався 2 серпня 2024 року в районі Желанного (Покровський район). «Напередодні останнього виходу на позиції Роман зателефонував додому. Тоді ми чули його востаннє», — згадує мама воїна Валентина. За її словами, жінка молилася й чекала звістки щодня, трималася за найменшу надію, та найгірші здогади підтвердилися — син поліг, героїчно захищаючи батьківщину. Родина пригадує, що влітку 2024 року Роман приїздив додому втомленим, але живим, і тоді здійснив свою мрію — купив сучасний велосипед. Невдовзі він повернувся на схід і запевнив: «Я своїх побратимів не залишу. Як іти, то до кінця».
Народився майбутній воїн у Вінниці, 30 липня 1978 року. Тут він навчався у школі №19, проходив строкову службу, а в цивільному житті працював будівельником. Для нього дисципліна, обов’язок і справедливість були найвищими цінностями. Рідні згадують його як дуже доброго чоловіка, який завжди приходив на допомогу; він любив природу та життя, добре малював, вирізав із дерева, любив ходити по гриби та на риболовлю.
