Водій тролейбуса Максим Гончаренко після служби у Збройних Силах України, поранення та реабілітації повернувся до роботи у Вінницькій транспортній компанії. Наразі він перевозить пасажирів на автономних тролейбусах маршрутів №17 та №18.
Ці маршрути проходять через Залізничний вокзал, Центральний ринок, площу Перемоги, Соборну, майдани Незалежності та Небесної Сотні, лікарню імені Пирогова, ринок «Урожай», Вишеньку, Академічний і район Аграрного університету. Ними вінничани щодня дістаються на роботу, навчання, до лікаря, на ринок, до вокзалу чи додому.
У Вінницькій транспортній компанії зазначають: повернення ветеранів до роботи потребує уваги і підтримки в колективі.
«Максим Гончаренко багато років працює у Вінницькій транспортній компанії. Він добре знає маршрути, техніку і колектив. Після служби та поранення він повернувся до роботи водієм, і для нас це важливо. Ми цінуємо людей, які щодня виходять на лінію, ремонтують транспорт, готують його до рейсів і дбають про безпеку пасажирів. Сьогодні підприємству потрібні водії, слюсарі, електрики, механіки та інші фахівці. Запрошуємо до команди тих, хто хоче працювати для міста. Для ветеранів, які повертаються до цивільного життя, допомагаємо підбирати роботу з урахуванням стану здоров’я і підтримувати їх у колективі», – зазначає в.о Генерального директора Вінницької транспортної компанії Микола Форманюк.
У Вінницькій транспортній компанії Максим працює 17 років. Спершу був кондуктором, а згодом вирішив стати водієм. Каже, йому подобалася сама робота з великою машиною: її габарити, вага, відповідальність за рух і пасажирів. У 2016 році він пройшов навчання, а восени вже самостійно виїхав на лінію.
У 2023 році Максима призвали до лав Збройних Сил України. Він служив у 95-й бригаді на Луганському напрямку, поблизу Кремінної. Спершу був командиром відділення, згодом працював в евакуаційній групі: вивозив поранених військових до точки, де їх забирав евакуаційний транспорт.
«Ми по радіостанції виходили на зв’язок, повідомляли, що маємо пораненого, куди рухаємося. Нам назустріч висувався евакуаційний транспорт, щоб забрати людину. Старалися всіх забрати, нікого не залишити», – розповідає Максим.
Після важкого поранення і реабілітації служив на базі забезпечення, а згодом повернувся додому, до сім’ї, на свою роботу.
«Після того, як мене евакуювали, перший час дуже хотілося повернутися назад до хлопців. Але з ногою я не можу бігати і не хотів бути для них тягарем. Відновитися допомогли близькі, рідні», – говорить водій.
Через наслідки поранення на підприємстві добирають для нього тролейбуси так, щоб менше навантажувати травмовану ногу.
«Мені стараються ставити такі тролейбуси, щоб усе було під праву ногу. Зараз працюю здебільшого на автономних машинах. Це переважно маршрути №17 та №18. Сімнадцятий мені подобається тим, що він простіший. А вісімнадцятий довший: як поїхав — то вже надовго, бо більше часу займає коло», – каже він.
У депо, за його словами, працівники підтримують одне одного і на лінії, і після складних змін.
«У нас дуже чудовий колектив. Я вдячний, що всі стараються допомогти, підтримати морально. Буває, пасажири виведуть із рівноваги, то колеги стараються заспокоїти. Якщо хтось поламався на лінії, теж намагаємося допомогти», – ділиться водій.
На підприємстві нині відчувають потребу у водіях, тож, попри ранні зміни, відповідальність за людей у салоні й наслідки поранення, Максим планує залишатися у професії.
«Буду надіятися, що депо буде існувати надалі, що все буде добре, і я продовжуватиму працювати водієм тролейбуса. Мені здається, що я народився з кермом у руках. Це моє. Тут я почуваюся як у своїй тарілці», – каже водій.
Джерело – новини ВМР
