У Вінниці хвилина мовчання стала невід’ємною частиною щоденного життя міста. Щоранку о 9:00 вона об’єднує людей у різних просторах — у громадському транспорті, на робочих місцях, у навчальних закладах і просто на вулицях. Її звучання лунає з радіоприймачів, екранів та міських гучномовців. У цей момент місто ніби завмирає: хтось зупиняється, хтось відкладає справи, а хтось мовчки схиляє голову.
«Навіть коли діти навчалися дистанційно, хвилина мовчання в нас була. У школі тоді працювали вчителі, приходили батьки, разом плели маскувальні сітки – і ми теж зупинялися на цю хвилину. О 9:00 діти вже зазвичай на уроках в своїх класах. Ми свідомо зробили один спільний формат для всього закладу, щоб хвилина пам’яті була одна для всіх. У цей момент у школі стає дуже тихо. І цю тишу проживають разом і діти, і вчителі», – розповідає заступниця директора ліцею №3 Леся Шаповалюк.
Леся Шаповалюк говорить, що з часом хвилина мовчання стала звичною паузою в шкільному дні.
«Біда торкнулася родин по всій Україні. Саме цей спільний досвід і зробив хвилину мовчання частиною повсякденного життя – короткою паузою, у якій зберігається пам’ять і повага. Серед випускників нашого ліцею є воїни, життя яких забрала війна. Це ті, хто навчався в цій школі, ходив цими коридорами, сидів за партами. Діти про них знають, пам’ятають їхні імена», – додає вона.
Окремі історії додають цій тиші особистого звучання.
«Для мене хвилина мовчання – це момент, коли я згадую брата. Він був старший за мене, не навчався в цій школі, але саме в цю хвилину перед очима з’являються наші спільні спогади: дитинство, ігри, час разом. Мій брат загинув півтора роки тому, і з того часу ця хвилина має для мене особливий сенс», – ділиться учениця Софія Кривоус.
У Вінницькій громаді хвилина мовчання є спільною для всіх.
Вона об’єднує різні покоління і зберігає пам’ять про кожного і кожну, кого забрала війна.
Джерело – новини ВМР
