У Вінницькій міській раді відкрилася виставка «Жива. Малюю серцем», яка об’єднала 22 емоційно насичені картини, створені матерями та дружинами загиблих українських воїнів. Ці твори — не просто мистецтво, а відображення болю, пам’яті та любові. Кожну роботу супроводжує особиста розповідь жінки, яка її створила.
Одна з учасниць проєкту – вінничанка Ольга Дятлюк, організаторка проєкту «Жива» у Вінниці. Її картина має назву «Мій коханий “Дяк”». На полотні – котик на тлі поля ромашок, у небі – силует гвинтокрила. Кожна деталь тут має символ. Ромашки – улюблені квіти, які чоловік Юрій дарував їй щоліта. А постать Захисника вона передала у вигляді кота – так, за її словами, легше було зобразити рідну людину у ніжний, символічний спосіб.
«Гвинтокрил у небі – це знак того, що війна ще триває. На жаль, з кожним днем нас, жінок, які втратили своїх рідних, стає все більше», – із сумом каже Ольга. Її чоловік, Юрій Дятлюк, був звичайним хлопцем із Вінниці. Спортсмен футбольної команди, без жодного військового досвіду, але з великим серцем. Незадовго до повномасштабного вторгнення він самостійно прийшов до військкомату.
«Чоловік мотивував своє рішення просто: “Хто як не я? Якщо я буду на фронті, значить, ворога не буде вдома, мої діти не будуть засинати під сирени”, – казав Юрій», – пригадує дружина загиблого воїна. Юрій був старшим сапером інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону, 95ОДШБр. Загинув 3 серпня 2023 року під час артобстрілу в Донецькій області. Його смерть стала глибоким потрясінням для родини.
Та війна торкнулась їхньої родини ще раз – у буквальному сенсі. 14 липня 2022 року, коли росія завдала ракетного удару по середмістю Вінниці, Ольга з матір’ю свого чоловіка була у клініці «Нейромед». Жінка досі пам’ятає точний час – 10:47, час свого другого народження.
«Там була мить – хвилина, яка врятувала життя. Тепер я вірю, що це не просто збіг», – каже жінка.
Арттерапія, за словами Ольги, стала для неї способом дихати, коли здається, що повітря немає. Через полотно вона змогла передати свою історію – історію чоловіка, батька її дітей, воїна, який пішов на війну не з обов’язку, а з любові.
«Це не просто малюнки. У кожній картині – серце. У кожній – біль… пам’ять і героїзм. Це не мистецтво задля краси, це – мистецтво задля памʼяті. І для дітей. Щоб вони знали, ким був їхній тато», – розповідає Ольга Дятлюк.
Проєкт «Жива. Малюю серцем» – ініціатива, яка не лише дає змогу жінкам говорити мовою фарб, а й залишає в суспільній пам’яті обличчя Героїв і силу тих, хто продовжує жити далі.
Створювати полотна, втілювати у них бачення та побажання учасницям допомагали професійні художники.
«Усі жінки, які приходили на перше заняття, казали: “Я не вмію малювати”. Але художники змогли знайти підхід до кожної. Вони не втручалися, а допомагали зобразити саме те, що було на серці», – ділиться Ольга. Робота над кожною картиною ставала особистою терапією.
«Кожен мазок – це біль, спогади, але також і шлях до внутрішнього зцілення. Починаєш із плачу, а завершуєш із посмішкою: “Я змогла. Я створила щось важливе для себе, для родини, для свого Героя”», – розповідає вона.
Основна мета проєкту – створити платформу пам’яті про полеглих Захисників. Це шанс розповісти історії тих, хто залишив мирне життя, аби захистити країну.
«Ми хочемо, щоб якнайбільше українців побачили правду: наші чоловіки були не професійними військовими, а звичайними людьми – вчителями, спортсменами, інженерами. Але вони не залишилися осторонь. Вони загинули, маючи мрії, плани, дітей… А ми, жінки, живемо з цим щодня…», – зауважує пані Ольга.
Проєкт діє і розвивається. До участі у Вінниці вже долучилися 22 жінки, але охочих – значно більше.
Кожен охочий зможе переглянути виставку у холі Вінницької міської ради до 27 липня. Ці картини – не лише про біль, вони про любов, гідність і нашу спільну пам’ять.
Джерело – новини ВМР
