Вінницька громада знову переживає трагедію, вклоняючись перед втраченими героями. Назарій Гринцевич та Олег Остапенко мужньо боронили Батьківщину та залишили у серцях українців світлу та добру пам’ять.
З дитинства мріяв захищати Україну і йшов до мети із 17 років. Воїн-легенда Назарій Гринцевич на псевдо Грінка
«Якщо я ставлю собі мету, то дійду до неї, навіть якщо треба зубами вигризати, навіть якщо біль у суглобах», – так свого часу описав власне життєве кредо Назарій Гринцевич із позивним Грінка. До Збройних Сил України тоді ще студент юридичного факультету Донецького національного університету долучився, коли йому не виповнилося й 18 років, пройшовши курс молодого бійця у загоні спеціального призначення «Азов». А свій 19-й день народження зустрів уже під час оборони Маріуполя. Був парамедиком, наймолодшим захисником «Азовсталі». Далі – поранення, ворожий полон. Після звільнення та відновлення Назарій знову повернувся у стрій. Разом із побратимами заснував підрозділ «Контакт 12», де командував взводом оптичних спостерігачів. Загинув 6 травня у бою поблизу міста Кремінне Луганської області. Серце воїна зупинилося у 21 рік…
«Вагу цієї втрати для кожного з нас і для України важко описати словами, – зазначають побратими Назарія із підрозділу «Контакт 12». – Своєю безграничною енергією і натхненням він вів за собою десятки та надихав тисячі людей. І його приклад вічно світитиме майбутнім поколінням».
За життя Назарій Гринцевич був удостоєний високої нагороди – ордена «За мужність» III ступеня.
Народився Назарій у Вінниці 10 березня 2003 року. Після закінчення ліцею № 32 вступив на юридичний факультет Донецького національного університету. Ще у шкільні роки захопився футболом, був вболівальником вінницької «Ниви», членом громадської організації «Центурія».
«Я знала, що Назар буде військовим. Він мріяв про це десь із років 14. І коли випала нагода, почав втілювати свою мрію. Так у його житті з’явився загін «Азов». Про те, що потрапив до нього на навчання, мене не повідомив. Пішов на хитрість, сказав, що їде на сезонні роботи за кордон, – розповідає мама полеглого Героя Мар’яна. – Звичайно, дивитися у вічі смерті – страшно. Назар також боявся, але ще страшніше йому було уявити, що ворог знищить Україну, змусить страждати мене, брата та сестричку. Тому й пішов воювати із нечистю…Таких, як він – одиниці, такі як він – цвіт нашої нації. Його найвідоміша настанова: “Що б у вас не було, любіть маму, їжте кашу, любіть Україну!” Пам’ятайте її та чиніть по совісті».
Церемонія прощання із Назарієм Гринцевичем розпочнеться сьогодні о 10:30 у Спасо-Преображенському кафедральному соборі. А об 11:30 траурна процесія зупиниться на стадіоні «Нива», де відбудеться громадянська панахида.
Поховають воїна о 13:30 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Життя присвятив допомозі людям. Оборонець України Олег Остапенко
Працював у сфері соціального захисту населення, а під час війни став командиром взводу. Олег Остапенко мобілізувався до Збройних Сил України торік навесні. Із позивним Оскар воював у складі 144-ї окремої піхотної бригади. Загинув 1 травня у бою на донецькому напрямку. Йому було лише 40 років… Вдома на нього чекали дружина та двійко донечок, яким зараз 14 та 12 років, мама та брат…
Народився Олег Остапенко у Вінниці 23 березня 1984 року. Закінчив 6-ту школу, а згодом Іллінецький аграрний коледж та Вінницький торговельно-економічний інститут КНЕУ за спеціальністю «Фінанси». Близько 15 років працював у департаменті соціальної політики міської ради, більшість із яких обіймав посаду головного спеціаліста відділу програмного забезпечення в управлінні соціального захисту населення «Правобережне». Його цінували за небайдужість до справи, щирість та людяність.
Востаннє до Вінниці Олег приїздив із фронту у січні цього року. Та навіть нетривалу відпустку використав для того, щоб прийняти автівку для своєї частини, до збору донатів на яку долучилися і його колеги по департаменту.
«А ще наш департамент придбав Starlink та зарядні станції. Також нещодавно організували благодійний захід, де читали вірші та донатили для підрозділу Олега. Він казав, що така підтримка Вінниці та усіх українських волонтерів надзвичайно важлива. Без неї на фронті було б дуже складно, – розповідає дружина загиблого Героя Тетяна. – Останню посилку, яку ми надіслали, на жаль, Олег отримати вже не встиг… За нього це зробили побратими, яких він вважав другою родиною. Від них же у месенджер мені надійшли щирі слова співчуття та вдячності за те, що випала честь із ним служити. Написали: “Таких щирих людей, як Олег, у наш час небагато”. Він був завжди усміхнений, завжди позитивний. Навіть у важкі часи не падав духом, підставляв плече усім, хто потребував його допомоги. Так було у мирному житті, так було і на війні…»
Церемонія прощання із Олегом Остапенком розпочнеться о 9:30 у поминальній залі за адресою: вул. А. Медвідь, 2 (до місця прощання траурна процесія рухатиметься з вул. Є. Коновальця по Соборній та Хмельницькому шосе, початок о 8:30)
А о 12:00 поминальну панахиду за Захисником відслужать у Спасо-Преображенському кафедральному соборі.
Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Глибокі співчуття рідним та близьким. Вічна, світла пам’ять Героям!
