Кандидатка педагогічних наук, доцентка ВДПУ ім. М. Коцюбинського Ольга Пінаєва – одна із тих, хто волонтерством займається вже майже десятиліття. Зокрема, спільно із однодумцями та студентами університету виготовляла підсумки для тактичного спорядження військових, плела сітки, а згодом долучилася до громадської організації «Мольфар» Юлії Вотчер, щоб мати змогу допомагати більше. Де беруться сили працювати нон-стоп та що таке Перемога України особисто для неї, – Ольга Пінаєва розповідає відверто та без прикрас.
Жінка каже, волонтерство – зброя, яка здатна долати будь-які труднощі, бо передусім ґуртує небайдужих людей. Саме таких об’єднала Юлія Вотчер навколо громадської організації «Мольфар».
«Це справжні ентузіасти. Хоч і не володіють чарами карпатських характерників, але справді наділені надприродними силами. Зважте, сьогодні волонтери працюють вдень і вночі, практично 24/7, як тут обійтись без цілющої української магії! – посміхається Ольга Юріївна. – Наразі маємо дуже розгалужену мережу мольфарів. Є люди, які працюють за кордоном в Сполучених Штатах, Італії, Франції, Німеччині. Є відокремлені підрозділи у Києві та Харкові, тобто наша організація налічує дуже багато волонтерів. Декого ми ніколи не бачили в обличчя, але працюємо в тандемі. І це надзвичайно важливо».
В організації Ольга Пінаєва має і власний великий проєкт «Сузір’я Мольфара». Розповідає, його мета – допомога усім, хто потребує підтримки. У часи ковіду це була потужна робота, націлена на психо-емоційну реабілітацію дітей та родин. А нині левова частка зусиль спрямована на допомогу військовим.
«Від початку повномасштабної війни ми вже передали на фронт більше 90 автомобілів, працюємо й по інших запитах військових. Мабуть, щоб перелічити усе знадобиться не одна година, – зазначає волонтерка. – В певному сенсі ми також сьогодні на передовій боротьби із ворогом. Допомагаємо всім, чим можемо, бо хто як не ми».
За словами пані Ольги, коли треба знаходяться і ресурси, і сили. Часто зголошуються прийти на поміч студенти університету.
«Хто хоч раз долучився до нашої справи, вже ніколи нас не полишають. Навіть є такі хлопці, які були волонтерами, а стали захисниками і все рівно підтримують зв’язок з нами. До речі, сьогодні приходив наш випускник університету. Ми з ним плели колись разом сітки, а зараз він служить у 110 батальйоні, вивозить поранених. Таких прикладів є багато. Цим і пишаємося», – розповідає жінка.
Каже, організація не обмежується лише, так би мовити, роботою на тепер. Її діяльність орієнтована на завтра і навіть післязавтра. Це передусім освітні програми для наших Захисників та Захисниць, що діють уже кілька років поспіль та реабілітаційні програми, націлені на зміцнення їхніх родин.
«У минулому році у нас вступили на навчання більше 250 учасників бойових дій по всіх освітніх закладах Вінниці і Вінницької області, Києва та Тернополя. Приблизно таку ж кількість вступників із цієї категорії мали у попередні роки. З нами співпрацює велика викладацька родина, є підписані угоди з деякими навчальними закладами України, зокрема, і Вінницьким педагогічним університетом. Ніхто не відмовляє в навчанні нашим Захисникам. До нас звертаються і фахові військові, і їхні родини. Допомагаємо, кому потрібно», – наголошує волонтерка.
З її слів, війна обов’язково скінчиться, але необхідно думати про майбутнє – про те, як відбудовувати країну, коли прийде час. Віру, що нас не зламати додає підтримка мешканців громади.
«Коли є потреба кличемо і всі відгукуються. І територіальна громада, і департамент соціального захисту міста завжди нас підтримують. Зі всіма органами нашої влади працюємо, – зазначає Ольга Юріївна. – Будемо намагатися зробити якнайбільше для Перемоги України».
