Його за виняткові здібності називали «умач». А Вінниця — це як перше і останнє кохання: назавжди.
«Якщо щось із цього Костіна й вийшло, то усім завдячую Вінниці! — посміхається Микола Федорович. — Тут я став людиною як фахівець, знайшов кохання. Ми з дружиною Лідою разом живемо вже 57 років. Тут моя сім’я, син-військовий, донька-учителька, п’ятеро онуків і п’ятеро правнуків». Нещодавно йому «стукнуло» 80 років, були офіційні вітання і вручення від міського голови найвищої нагороди Вінниці.
А з почуттям гумору, мабуть, відразу народився. І коли у Вінниці почав народжуватися рух КВН, Микола Костін залюбки пірнув у цю атмосферу іронії та сарказму. Тоді Микола отримував прочуханки від партійних колег (працював у міськкомі комсомолу, потім в обкомі партії), бо гострі на язик вінницькі гумористи нещадно висміювали їх у своїх виступах. І коли веселі та кмітливі переживали непрості часи, КВН у Вінниці все одно жив і не припиняв виступати. Одне з захоплень для душі!
– А як воно — бути першим обраним міським головою? Адже раніше на цю посаду призначала Компартія.
– У 1991 році у Вінниці вперше обирали голову міської ради серед шести кандидатур. Серед них і чинний міський голова Володимир Юр’єв. Ми з ним набрали найбільше голосів і вийшли у другий тур. Та другого туру не було, бо ще раніше ми уклали між собою таку джентльменську угоду: хто набере більше голосів — інший знімає кандидатуру. У мене виявилося на кілька десятків голосів більше. А перший робочий день на посаді мера у мене почався зі скандалу в автопарку. Вранці не виїхав на лінію жоден автобус. Застрайкували водії, бо у чергу на житло хтось намагався «встромити» п’ятьох сторонніх осіб. З вантажного автомобіля мені довелося вмовляти водіїв виїхати у місто. Тим часом оперативно вирішив усі проблеми, на котрі поскаржилися водії. З тих пір мене заповажали.
Робота у місті закипіла! Закладено фундамент школи № 6. У червні 1991-го делегація з 33 депутатів уклала офіційну угоду з британським містом Пітерборо про дружні зв’язки між містами-побратимами.
– Але настав серпень. У Москві — ГКЧП, за кілька днів у Києві — проголошення Незалежності. Чим жило місто у той час безвладдя?
– Дуже було складно. І дуже добре, що на цей час нам вдалося знайти спільну мову з усіма партіями і течіями. Питання було одне: попри все місто має жити звичним життям. Наше головне досягнення, що за цей час не було пролито крові, як це було в інших містах. Керівники найбільших підприємств дуже допомогли мені. На відміну від обласної влади, котра відразу заявила, що проблеми міста тільки на плечах міського голови. Жодної допомоги не було, ми самі справлялися. А через кілька днів я разом з колегами давав пояснення у прокуратурі області, чим я займався у цей період. У день проголошення Верховною Радою Акта про визнання незалежності України на приміщенні міськвиконкому замінили прапор УРСР на синьо-жовте знамено, котре приготували заздалегідь.
– А чому так мало були на посаді?
– Здоров’я підвело. Поки я був — жодного квадратного метра землі не віддав нікому. Тиск був шалений! В якийсь момент організм не витримав, і я переніс мікроінфаркт. Працювати стало важко. Я написав заяву на складання повноважень. Це вдалося мені тільки з п’ятої спроби, бо депутати мене не відпускали. Тільки-но мене звільнили — почався демонтаж пам’ятника Леніну — ще одна яскрава подія того періоду. Надовго без роботи я не залишився, невдовзі мені запропонували роботу у Пенсійному фонді, котрий тільки створювався. Цікава і важка робота, Бо надходжень до Пенсійного фонду немає, грошей немає і пенсії доводилося виплачувати то цеглою, то цукром…
Справді непрості були часи. Але не впадати у депресію допомагала творчість. Миколу Костіна знають як романтичного поета. 28 книг видав колишній міський голова. Писав поезію, бо лірик у душі. А душа часто звучала двома мовами: рідною російською, і українською, котру вивчив самотужки досконало. Чимало його віршів вже покладено на музику. В репертуарі оркестру ВПС є одна пісня, котру музиканти традиційно виконують у день визволення Вінниці. Ансамбль «Мелодія» виконує пісню про Афганістан. Легенда Вінниці самодіяльний композитор Ральф Мархлевський десяток віршів поклав на музику. Навіть гімн команди «Нива» — теж плід його творчості!
І зараз, коли за плечима чимала біографія, Микола Костін намагається бути корисним Вінниці. Бо, як і його попередники, вважає себе відданим патріотом свого міста.
– З досвіду свого життя і роботи — як можете проаналізувати дії теперішньої влади?
– Команду Зе обрала більшість, і з цим потрібно рахуватися. Вони молоді, завзяті, але ще недосвідчені і роблять чимало помилок. Та часу на навчання, на жаль, немає, і якщо вони не зроблять нічого суттєвого для покращення життя українців, їх за пів року приберуть.
