Як у Писарівці та Щітках відроджують традиції рогозоплетіння

Плетуть з любов’ю, використовують 250-літню техніку та додають щось нове, а також навчають давньому ремеслу підростаюче покоління. У Писарівці та Щітках народні майстрині відновлюють давні традиції рогозоплетіння.

Від цього давнього промислу, як вважається походить сама назва Щіток. Багато мешканців населеного пункту свого часу займались виготовленням саме рогозяних щіток та іншого реманенту з цієї болотяної рослини. Звідси і назва – Щітки.

“Наші предки казали – “іду в рогозу”, це означало, що вони ішли заготовляти цю рослину для майбутніх виробів. Це було в другій половину літа. Зі зібраною рогозою наші предки одразу не працювали, рослина мала добре вибілитися на сонці, а потім вистоятися на горищі. А уже зимою, коли роботи на полі були завершені – люди бралися до плетіння”,– розповідає народна майстриня Надія Іщенко.

З рогозою вона на “ти” уже понад півстоліття:

“Вироби з цієї рослини мене навчила плести моя мама ще коли мені було 9 років. Її, своєю чергою, навчили цього подруги. Це сьогодні рогозоплетіння сприймається більше як хобі, а колись цей промисел врятував не одну щітецьку родину. Власне, якщо в нашій родині великою нужди займатися рогозоплетінням не було, оскільки мій дідусь був знаним майстром по дереву – столяром, то інші заробляли на життя цими кошиками. Але завдяки тому, що мама все ж опанувала це ремесло, я сьогодні, можна сказати, володію справді тією технікою, притаманною нашій місцевості”.

А от писарівська майстриня Галина Заєць опанувала мистецтво рогозоплетіння самостійно. Сьогодні вона не тільки сама плете різноманітні вироби, а й передає це вміння дітям – веде два безкоштовних гуртки з рогозоплетіння. Один при Писарівській школі, інший – при Будинку культури у Щітках.

“ У 1989 році мені дали вести гурток декоративно-прикладного мистецтва в Щітецькій школі. Якось ми повезли дітей на відпочинок в табір в Одесі. Там проходили різні майстер-класи, а один чоловік з Тульчина був керівником гуртка з рогозоплетіння. Він навчив мене плести з рогози капелюха. Мені це дуже сподобалось, тож коли трохи пізніше одна з майстринь з рогозоплетіння з Щіток вже літнього віку на зборах села почала перейматися, що цей давній промисел занепадає, директор школи запропонувала мені започаткувати такий гурток. Відверто кажучи, перший час ми вчилися разом з дітьми. Купила в однієї з майстринь корзину і почала її вивчати: як ручки сполучаються, які узори, форма тощо. Так поступово-поступово я втягнулась, почало виходити краще, стала придумувати власні вироби та дизайни, і ось уже 32 роки як займаюсь цією справою.

Щороку гуртки під керівництвом Галини Заєць завершують близько 10 учнів, а навчання розпочинається, в основному, з 3-4 класів.

“Це трохи важкуватий гурток, потрібні певні навички, усидливість, гарна моторика рук, тож меншим дітям воно дається трохи важче, – розповідає майстриня. – Крім того, я стараюсь зробити так, щоб до 9 класу, до якого в гуртку навчається більшість діток, їм це не набридло, щоб вони і надалі зберегли інтерес до цієї справи. Тішить те, що за цей час маємо багато справді хороших учнів, які стали добрими майстрами, деякі з них самі роблять вироби на замовлення”.

З-під рук майстрині та її учнів виходять не лише капелюхи та брилі, а й різні господарські вироби: великодні кошики, козубки, килими, фігурки тварин тощо.

“Рогоза – дуже еластична рослина. Вона дає можливість виготовляти найрізноманітніші вироби, які є дуже довговічними. А ще рогоза має цілющі властивості. Я кажу учням, що вироби з рогози ми отримуємо від сонця, землі та людської любові. Тому привчаю дітей робити усі вироби з любов’ю, гарними думками та побажаннями здоров’я аби майбутній виріб міг бути справді оберегом для людини”, – каже майстриня.

Свого часу щітецькі та писарівські вироби з рогози знали не лише в Україні, а й далеко за межами. Рогозяні капелюхи, доріжки та взуття вінницькі купці відправляли в Польщу, Австрію та Німеччину.

Сьогодні ці вироби також поступово повертаються на закордонні виставки. Зокрема нещодавно наші майстрині повернулися з виставки у польському Кельце, приуроченій Дню Кельце та черговій річниці побратимства між Кельце та Вінницею.

“Наші роботи представлені на багатьох виставках та ярмарках в Києві та по всій області. А зараз багато знайомих, які виїхали за кордон – і з Франції, Штатів, Великобританії, просять зробити їм щось на пам”ять, – каже Надія Іщенко.

Нещодавно, в травні, традицію рогозоплетіння в Щітках та Писарівці внесли в список нематеріальної спадщини України.

“Цьому передувала велика копітка робота спільно з обласним центром народної творчості, подавались всі необхідні матеріали, зразки робіт, – зазначає Галина Заєць.

Як додає Надія Іщенко, те, що місцеві традиції рогозоплетіння потрапили в список нематеріальної спадщини – це більшою мірою заслуга та визнання праці попередніх поколінь.

“Це велика гордість за наші села. Але я вважаю, що цій події ми більше завдячуємо нашим предкам, їх важкій праці та тому, що вони свого часу виробили та виносили ці вироби на ринки на власних плечах. Сьогодні їх старання гідно оцінені”, – каже народна майстриня.

Коментарі у Facebook
Поділиться новиною
Share on Facebook
Facebook
Pin on Pinterest
Pinterest
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin